общественные организации Харькова, социальный заказ, благотворительные фонды Харькова, социальные службы, социальные услуги, социальное законодательство, социальные проекты, социальные программы, громадські організації Харкова, громадські об'єднання, соціальне замовлення, благодійні фонди, соціальні служби, соціальні послуги, соціальна  допомога, соціальний захист WWW.SOCIAL.KHARKOV.UA
Харьков Cоциальный - Портал социальных услуг Харьковского региона
Помощь
Службы портала
Регистрация на портале
Вход пользователей
Логин:
Пароль:
Забыли пароль?
Рассылка

Анонсы новостей
портала на Вашу почту

Введите ваш e-mail:


Подписаться на RSS
Что такое RSS?



Скачать безопасный браузер Firefox
LibreOffice

> Для каждого > Дефіцит... сім’ї
В Україні кожна сота дитина - сирота або позбавлена опіки
Дата: 2004-12-03 11:30
Просмотреть/Добавить коментарии:

В Україні сьогодні нараховується близько 10 мільйонів дітей. Однак не кожній дитині довелося рости у благополучній сім’ї. Якщо з рідними зовсім не пощастило, то дітлахи виховуються в будинках дитини, інтернатах і чужих сім’ях. Іноді - просто на вулиці. Останніх ми називаємо безпритульними або по-новому - «дітьми вулиці».


Серед них і ті, кого називають «соціальними сиротами», тобто бездоглядні хлопчики й дівчатка, батьки яких про них зовсім не піклуються. «Вулиця» на свій лад формує світогляд своїх вихованців, пропонуючи їм власні цінності та життєві орієнтири, згодом приводячи їх до повної соціальної дезадаптації.

ІНТЕРНАТ: ПОБІЧНІ ЕФЕКТИ

У радянські роки головним місцем виховання і проживання для сироти був інтернат, а для найменших - будинок малятка або будинок дитини. До досягнення дітьми повноліття ці установи надавали їм дах, харчування, юридичний захист. Однак на відміну від «сімейних» однолітків, вони не відчували тепла батьківської любові, їх коло спілкування було надто вузьке, а дозвілля регламентоване. Зрозуміло, що така система виховання породжувала ряд соціальних проблем. Експерти зазначають, що навіть за надмірної опіки з боку вихователів у дітей інтернату відсутня достатня матеріальна й моральна підтримка. Вони нездатні протистояти негативному впливу, не уміють контактувати з різними офіційними структурами при розв’язанні власних проблем... А ще у дітей з інтернату практично немає нічого, що могло б належати лише їм - ні простору, ні власних речей, ні грошей.

Згідно із статистичними даними, школи-інтернати для дітей сиріт у нас переповнені, і у кожній - до 300 вихованців. Загальна ж кількість дітей- сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, в Україні понад сто тисяч. І хоч як би нам хотілося позбавити їх «інтернатного» виховання, хоч як голосно б ми проголошували курс на пріоритетність сімейних форм виховання, все одно сімей у нас на всіх дітлахів не вистачає. Адже подарувати дитині сім’їю на практиці виявляється зовсім непросто. Всиновлювати прагнуть в основному маленьких і здорових. До того ж, ростити дитину - справа витратна, далеко не кожному бажаючому по кишені. Цивілізований західний світ знайшов вихід - прийомні сім’ї. Вони зародилися у Сполучених Штатах, а потім активно поширилися у Великобританії та інших країнах.

ПРО ЗАКОНИ

Розпочнемо з нашої нормативно- правової бази. Введення сімейних форм виховання для дітей, які залишилися без батьківської опіки, закріплено Законом «Про охорону дитинства». Порядок передачі дітей на виховання і спільне проживання до дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ) і у прийомні сім’ї, а також їхнє матеріальне забезпечення і функціонування визначається спеціальними положеннями і постановами Кабінету Міністрів. Цими постановами і визначається статус ДБСТ і прийомних сімей у нашій країні. ДБСТ - це окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя (або одного дорослого, який не перебуває у шлюбі,) і бере на виховання від 5-ти до 10-ти дітей, позбавлених батьківської турботи. Робота старших оплачується як робота вихователів, місцеві органи влади також піклуються про надання такій сім’ї житла і виплат на утримання дітей. А ось прийомна сім’я, що бере на виховання від одного до чотирьох сиріт у свій власний будинок (або квартиру), не звільняється від своєї колишньої роботи, однак отримує кошти на утримання прийомних дітей із місцевих бюджетів. За два роки роботи у «сімейному» напрямі в Україні було створено більше 130 дитячих будинків сімейного типу, в яких проживає більше тисячі дітлахів. Прийомних сімей поки що менше - вісімдесят п’ять. У них живуть 258 хлопчиків і дівчаток. Соціальні працівники забезпечують підготовку «нових» батьків, займаються психологічною медичною, економічною, юридичною підтримкою сім’ї.

Фахівці вважають найкращою формою розв’язання проблеми дитини-сироти - усиновлення. Однак, враховуючи рівень бідності нашого населення, прийомна сім’я виглядає як одна з оптимальних. До речі, кияни, наприклад, вважають за краще виступати як прийомні батьки, а в Криму і Дніпропетровську активніше розвиваються будинки сімейного типу. Питання відносно прийняття дітей на сімейне виховання або створення дитячих будинків сімейного типу вирішуються в органах місцевої виконавчої влади, зокрема ними займаються відділи сім’ї і молоді.

Останнім часом число людей, які беруть до себе на виховання дітей, неухильно зростає. Наразі у Міністерстві у справах сім’ї та молоді в деталях проробляється ідея створення прийомних сімей для ВІЛ-інфікованих дітей, прораховується можливість створення патронату для дітей, чиї батьки поїхали на заробітки за кордон.

Потрібно відзначити, що своє значне напрацювання щодо сімейних форм виховання дітей зуміли створити й різні недержавні громадські організації. Зокрема, Християнський дитячий фонд нещодавно запропонував журналістам з усіх куточків України познайомитися з історією реформування системи опіки над дітьми в Україні шляхом розвитку інституту прийомних сімей.

З ЧОГО ВСЕ РОЗПОЧИНАЛОСЯ

Прийомна сім’я як форма виховання дітей, про яких нікому з близьких потурбуватися, - не новація. Було встановлено, що ще у 911 році київські князі брали під опіку людей, які потребували соціальної допомоги, зокрема і дітей-сиріт. Пізніше, у 1037 році, Ярослав Мудрий у збірнику законів «Російська правда» встановив правила стосовно опіки на державному рівні. Саме цей збірник законів уперше в європейській практиці встав на захист материнства, при цьому працюючи і на попередження сирітства. Так розпочала формуватися державна політика щодо дітей-сиріт. У часи князівського правління турбота про таких дітей покладалася передусім на самих князів і на церкву. Богоугодною справою вважалася подача милостині та їжі сиротам. А ось спеціальні заклади для нещасних дітей почали з’являтися і розвиватися вже за Петра I. Було наказано організовувати у великих містах госпіталі для незаконнонароджених дітей. Пізніше сімейні форми виховання стали приватною ініціативою членів царської і багатих купецьких сімей. Форми сімейного виховання, аналогічні прийомній сім’ї, застосовувалися і у Російській імперії, до складу якої в той час входила Україна. Зокрема, в період правління Катерини II однією з форм опіки над дітьми законодавчо було закріплено патронат. Це означало допомогу дітям - бездомним, хворим, які скоїли злочини. Відповідальність за надання такої допомоги покладалася на сільські громади. Головною ж метою патронату було створення можливостей для отримання професії. У 1797 році долею сиріт впритул зайнялася друга дружина імператора Павла I Марія Федорівна. Немовлят із виховних будинків почали віддавати до «государєвих» сіл селянам із гарною поведінкою. Інспекторів для нагляду за вихованням сиріт дружина імператора підбирала особисто і зобов’язувала їх їздити по селах із перевірками. Марія Федорівна особисто зверталася до селян-вихователів з проханням берегти «її діточок» і заохочувала їх подарунками і грошовими винагородами.


ПЕРШ НІЖ ДОПОМОГТИ, ЗАПИТАЙ ЯК

Як розповідає експерт із роботи з дітьми із неблагополучними долями, норвежець Роб ван Паже, у соціальній роботі зараз виділяється дві течії - модернізм і постмодернізм. Прихильники першої прагнуть задіяти для розв’язання проблеми максимум інформації і застосувати якнайбільше наукових прийомів. Прихильники другої течії переконані: раніше, ніж намагатися комусь допомогти, потрібно обов’язково поцікавитися у нього самого, чи хоче він цієї допомоги. А крім того, спитати у потерпілого, якою він її бачить. Таким чином, вони орієнтують клієнта на пошук виходу зі складної ситуації, тобто не ловлять рибку, щоб нагодувати голодного, а допомагають йому самому це зробити. «Якщо ми вважаємо, що розв’язання проблеми - в порятунку дитини (переселені її в інтернат, сім’ю), говорить Роб ван Паже, - то це не допомога. Треба змінювати саму дитину... Кожна сім’я унікальна - потрібно поважати її унікальні цінності, навіть якщо вони і розходяться у чомусь із нашими особистими. Сім’ю потрібно залучати до розв’язання її проблем, а потім допомагати їй контролювати своє життя». Виявляється, що у західних країнах прийнято скликати всіх близьких і далеких родичів на великі сімейні ради для вирішення долі дитини, яка виявилася реальною або тільки соціальною сиротою. Соціальний працівник досліджує родовідне дерево у пошуках прямого родича для створення сім’ї для сироти. Ця велика й копітка робота, як правило, закінчується успішно - дитина йде у сім’ю родичів, яких держава береться підтримати і матеріально. У розв’язанні сирітської проблеми світ рухається шляхом створення прийомних сімей. А ось дитячі будинки сімейного типу сьогодні можна зустріти лише на пострадянському просторі. У таких великих сім’ях батьки - це вихователі. Однак багато дітей бачать у них справжніх тат і мам, навіть якщо і продовжують спілкуватися із своїми рідними непутящими батьками.

«НАЙГОЛОВНІШЕ СВЯТО - ДЕНЬ ВЕСІЛЛЯ НАШИХ БАТЬКІВ»

Сім’я Шашкових із Черкас «працює» в дитячому будинку сімейного типу вже п’ятнадцять років. Олег і Олена виховують двох рідних дочок і шістьох прийомних дітей. Про можливість виховувати не тільки своїх, але і чужих дітей, вони прочитали у пресі. Вирішили спробувати. Рік ходили «на побачення» з цілою дитбудинківською групою, не знаючи кого виділять їм у підопічні. Кілька років тому на місце хлопців, які подорослішали, взяли ще двох - маленьких братика і сестричку. Як не прагнули, але не все гладко виходило. Одного хлопчика передали їм на виховання з порушеннями психіки, про що Олега і Олену не попередили. З хлопчиком справитися не змогли - і дитину було вилучено з цієї сім’ї.

Про цю сім’ю хотілося дізнатися як можна більше, але час зустрічі був надто обмежений. На прохання кореспондента «Дня» діти із сім’ї Шашкових самі розповіли про себе.

«Найголовніше свято у нашій сім’ї - це день весілля наших батьків. Кожного року намагаємося вигадати їм щось новеньке. Якось влаштували їм романтичну вечерю, надавши можливість поїхати тільки удвох відпочити на дачу. Іншого разу - нагадали друзям про це свято, і батьки були приємно здивовані тим, що усі про них пам’ятають. А ще у цей день тато завжди просинається першим, йде за квітами і будить маму ароматом троянд...»


Газета "День"
Портал "Громадський простір"
Социальный поиск

Поиск по порталу "Харьков Социальный" и сайту сети Е-офисов:

Опрос
Темы форума
Последние публикации
© 2004-2013 Портал «Харьков Социальный»
Соблюдение авторских прав